Усе частіше для повноцінного лікування в медицині стає необхідною тісна співпраця суміжних спеціалістів.
Основна мета такої співпраці — досягнення прогнозованого і стабільного результату. Тому ми повинні розглядати комплексний підхід у лікуванні, використовуючи всі наукові досягнення в хірургії, ортопедії, ортодонтії, терапії та інших галузях.
Якщо звернутися до пародонтальної пластичної хірургії, то вона включає:
а) збільшення ширини КПЯ (кератинізованих прикріплених ясен);
б) подовження коронкової частини зуба;
в) закриття оголеної поверхні кореня зуба або імплантата;
г) регенерацію сосочків;
д) корекцію і реконструкцію втраченого альвеолярного гребеня;
е) пародонто-ортодонтичну корекцію.
Провадити екструзію ретенованого зуба для ортодонта без допомоги хірурга не завжди можливо. Особливо гостро це питання постає при неможливості фіксації ортодонтичного елемента на коронковій частині зуба через закриття його тканинами.
Тому, володіючи техніками мукогінгівальної хірургії, можна зробити пародонто-ортодонтичну корекцію, перемістивши і зафіксувавши тканини в новому положенні. Власне, створення навколо зуба здорових і стабільних у часі тканин пародонту гарантуватиме правильність лікування. Звертаючись до літератури, ми повинні обирати таку тактику лікування, яка дозволить максимально повторити природу здорових тканин з мінімальною їх травматизацією під час хірургічного втручання.
В останні роки ми надаємо великої ваги роботі з м’якими тканинами. Візуалізація зі збільшенням за допомогою бінокулярів дозволяє прецизійніше і делікатніше працювати зі слизовою оболонкою. Мінімальна травма і адаптація після переміщення — гарантія прогнозованого і швидкого загоєння.
Розглянемо «два кити», на які слід спиратися під час планування хірургії (табл. 1):
Мультидисциплінарний підхід
а) ДЕ — локалізація операції; б) КОЛИ — час проведення.
Розглянемо два клінічних випадки, вкажемо на деякі помилки і визначимо шляхи їх усунення у співпраці ортодонта з хірургом.
Діагноз першого пацієнта: ретенція зуба 11. Діагноз другого пацієнта: ретенція зуба 25.
Обом пацієнтам було запропоноване ортодонтичне лікування з хірургічним відкриванням коронкової частини зуба.
На першому етапі ортодонтії створено простір для вільного пересування зуба у відповідне місце.
Для першого пацієнта достатньо було 2-х місяців (фото 1 а, 2 а); для другого — 9 місяців (фото 1 б, 2 б).
А тепер розглянемо, як будуть рухатися тканини після їхнього переміщення (фото 7 а, 7 б).
Ми можемо уявити, що після уявного переміщення зубів переміщуватися буде і мукогінгівальна лінія. У випадку першого пацієнта це призведе до майже повної втрати прикріплених ясен з вестибулярного боку зуба 11 (фото 8 а), оскільки цих тканин там практично не було. А у другого пацієнта прикріплена слизова оболонка, рухаючись за зубом екструзійно, залишиться у повному об’ємі (фото 8 б). Тому першому пацієнтові запропоновано провести повторне хірургічне лікування через 1,5-2 місяці.
Після категоричної відмови першого пацієнта від повторного хірургічного етапу і попередження про можливі наслідки такої відмови лікування продовжив лише ортодонт (перший пацієнт через 1 місяць — фото 9 а, другий пацієнт через 6 місяців — фото 9 б).
Порівняння якості отриманих м’яких тканин:
Уявна схема переміщення тканин і зуба після другого хірургічного етапу
Висновок
При проведенні лікування кількома фахівцями слід чітко розуміти послідовність і тривалість кожного з етапів. Адже основною філософією такого лікування є відновлення не лише зуба, але й у цілому м’яких тканин, яких бракує. А як наслідок у першому випадку отримано тканини, недостатньо ідеальні з точки зору естетики і функції. При пасажі їжі ці тканини, не маючи достатнього прикріплення до кореня зуба і кісткової тканини, можуть бути нездатними виживати упродовж тривалого часу. Слабкість пародонту може сприяти втраті зуба в цілому. На описаних вище прикладах можна спостерігати і порівнювати кінцеві результати, і варто зазначити, що прогноз зуба 11 буде менш перспективним, ніж зуба 25.
