Вступ
В останні десятиліття імплантологія стала розглядатися як один з найбільш інноваційних напрямків у стоматології. У майбутньому очікується значне посилення її ролі. У порівнянні з традиційними методами протезування ендоосальна імплантологія – це просте лікування, яке зазвичай не викликає особливого стресу у пацієнтів і має багато переваг.
Так, наприклад, фізіологічна імплантація жувальних конструкцій у кісткову тканину за певних умов може навіть викликати відновлення росту кісткової тканини.
Розроблений метод буде розглянуто з урахуванням сказаного, а також усього розмаїття практик протезування.
Одним з найпоширеніших і очікуваних ускладнень в імплантології є періімплантит (рис. 1), який, якщо його не лікувати, зазвичай призводить до втрати імплантата.
На початковому етапі періімплантне захворювання тканини проявляється у формі мукозиту з прогресуючою втратою кісткової тканини в зоні імплантата (див. Альбретссон та ін.). Визначити причини такої картини захворювання досить складно. Стосовно розвитку періімплантиту висувалися різні гіпотези, наприклад, недостатня гігієна ротової порожнини, недостатня міцність ясен і/або надмірне навантаження на імплантати. Ці гіпотетичні фактори, що викликають захворювання, суперечать твердженням відомих імплантологів: «Відсутність або недостатня ширина кератинізованих ясен не має причинно-обумовленого зв’язку з розвитком гінгівіту і періімплантиту» або «Функціональне навантаження на імплантат не може розглядатися як єдина причина прогресуючої втрати кісткової тканини». Це означає, що поряд із зазначеними очевидними причинами виникнення і розвитку захворювання повинні бути ще якісь патологічні фактори, які викликають запалення і сприяють його розвитку.
Як терапію пропонують заходи з поліпшення гігієни ротової порожнини, а також закладання антибіотиків та дезінфекційних препаратів у періімплантні кишені, а крім того, ультразвукове лікування та лазерне вишкрібання запалених тканин. Основну увагу, однак, слід звертати не стільки на лікування, скільки на ефективну профілактику розвитку періімплантиту.
Проблема зазорів і порожнин в імплантатах
Загальновідомо, що всі двокомпонентні імплантати мають порожнини, які можуть бути максимально зменшені при виробництві, але уникнути їх повністю не вдається навіть за найретельнішої роботи на інноваційному обладнанні. Ці зазори при переході до абатмента і різьба роблять неминучою колонізацію внутрішньої частини імплантата мікробами з ротової порожнини (рис. 2). Тому не можна виключати і реінфікування з імплантата.
Практично в кожному випадку встановленого імплантата ми відзначали запах гнилизни вмісту, який витягався ватною паличкою з його внутрішньої порожнини.
У 1996 р. ми розпочали дослідження, результати яких підтвердили припущення, що зазори і порожнини всередині імплантатів інфіковані мікробами, котрі належать до тієї ж групи, що й мікроби, виявлені при дослідженні міжзубного мазка. Також було знайдено бактерії, грибки та віруси. Розміри і положення внутрішніх просторів імплантата легко визначаються за кресленнями, формами поперечного перерізу і рентгенівськими знімками, а тому стає очевидно, що будь-який імплантат зазнає зазначених негативних впливів.
Названі фактори діють і щодо встановлених супраструктур імплантата. Зацементовані супраструктури спочатку здаються надійно загерметизованими цементом, але всі знають запах, який з’являється, коли цемент висвердлюють з коронки і моста, і який також свідчить про проникнення сюди бактерій.
Шляхи потрапляння бактерій у внутрішню частину імплантата очевидні, і нам вдалося їх підтвердити, дослідивши використаний імплантат за допомогою оптичного та електронного мікроскопів (рис. 3).
Робота Бінона та ін. «Сумісність компонентів імплантата» підтверджує наші висновки. Результати засвідчили, що навіть при макроскопічно точному підборі електронно-мікроскопічний аналіз виявляє значні дефекти.
Більше того, капілярні сили і мікрорухи між імплантатом і його супрастуктурою створюють додаткові умови для переміщення збудників інфекції, оскільки слина — активний їх переносник.
На рис. 4 показано співвідношення зазору між імплантатом і супрастуктурою по відношенню до еритроцитів. Щоб зробити результати більш наочними, випадково вибрані бактерії, зображені на рисунку, також відображені по відношенню до еритроцитів у відповідному масштабі.
Розвиток періімплантиту в результаті реінфікування з імплантата
Імплантат інфікується бактеріями ротової порожнини, як тільки виявляється відкритим для установки інструмента.
Розмноження бактерій починається відразу ж після затягування фіксувального болта, хіба що внутрішня частина імплантата була попередньо оброблена антибактеріальним препаратом.
Умови для росту — тепло, вологість і живильне середовище — сприяють розмноженню бактерій і грибків, в результаті чого відбувається реінфікування періімплантарних тканин через зазори, що ведуть назовні. Яке б лікування цієї важливої зони навколо імплантата не призначалося, його дія завжди виявляється короткочасною.
Розробка і ефективність ГепСіл
З метою запобігання реінфікуванню ми розробили матеріал на основі високов’язкої силіконової матриці, яка ефективно герметизує імплантат і оберігає його від потрапляння бактерій або грибків. Будь-який антибіотик був би недостатньо ефективним у таких малих дозах.
Крім того, було б можливе підвищення чутливості і розвиток резистентності до препарату.
Потім ми використали так званий метод «split-mouth» (поділу ротової порожнини) для порівняння з білим вазеліном, при цьому був визначений необхідний відсоток домішки дезінфікуючого засобу.
Бактерицидні та протигрибкові властивості матеріалу і його ефективність у боротьбі з вірусами обумовлені герметизацією, яка діє за принципом: якщо десь щось є, нічого більше туди потрапити не може. Якщо середовище не забезпечує умови для розмноження, ніщо і не може розмножитися.
Матеріал cповна підтвердив своє призначення герметизатора зазорів і внутрішньої порожнини імплантата і згодом був названий ГепСіл (рис. 5).
При проведенні досліджень з використанням методу поділу порожнини рота ГепСіл наносився в імплантати з правого боку у роті одного пацієнта, а вазелін — з лівої. Під час клінічного порівняння вазелін виявився значно інфікованим, в той час як оброблені ГепСіл імплантати демонстрували відсутність ознак розмноження бактерій. Це було доведено в ході досліджень, які згодом провадилися кожні 6 місяців.
Кількість бактерій (КУО = колонієутворююча одиниця) на кожному відповідному імплантаті визначалася методом серійних розведень, а потім КУО підраховувалися на чашках Петрі. Це дозволило точно визначити кількість бактерій з кожного мазка, взятого з внутрішньої поверхні імплантата. Нам вдалося довести ефективність матеріалу в ході наступних досліджень, проведених у 1996-2000 р.р. Крім того, ми продовжуємо використовувати ГепСіл досі (рис. 6). Проведені дослідження засвідчили статистично значуще зниження захворюваності періімплантитом більш ніж на 1/3 у тих випадках, коли імплантати оброблялися ГепСіл.
Застосування
Внутрішня частина імплантата може бути загерметизована за допомогою ГепСіл відразу ж після введення і видалення інструмента. Таким чином зменшується можливість розвитку періімплантиту в результаті реінфікування. Для цієї мети спочатку необхідно ввести карпулу в аплікатор, при цьому ковпачок слід зняти.
Рекомендується злегка зігнути канюлю навколо ручки аплікатора залежно від особливостей порожнини рота пацієнта й імплантата.
Якщо після того, як заглушка імплантата загвинчена, з нього виділяються надлишки матеріалу, це свідчить про правильно проведену процедуру (рис. 7).
Матеріал надходить на ринок у стерильних блістерних упаковках; аплікатор автоклавується в межах гарантованої стерильності. У разі якщо імплантат заповнюється ГепСіл не відразу, а після закінчення певного терміну з моменту імплантації, рекомендується ретельно промити його всередині спиртом або перекисом водню. Крім того, рекомендується заповнити ГепСіл порожнини супрастуктур, які мають різьбу. При повторній установці імплантата рекомендується оновити старий матеріал шляхом промивання ксилолом або спиртом. ГепСіл — дуже стійкий матеріал, який роками зберігає свої якості в цементованих конструкціях і не вимагає заміни чи оновлення.
Результати та обговорення
Періімплантит — найочікуваніше ускладнення в імплантології, особливо після імплантації з відповідним протезуванням. Існує велика кількість рекомендацій щодо його лікування, які активно використовуються на практиці. Однак найбільш логічним видається запобігання причинам розвитку захворювання, які зумовлені насамперед реінфікуванням, джерелом якого є головним чином зазори і порожнини імплантатів. Можливість розмноження бактерій всередині імплантата реально існує, і до неї слід ставитися з усією серйозністю. Спроби протидіяти реінфікуванню описуються у спеціальній літературі протягом досить тривалого часу. Сьогодні ГепСіл, що має 16 років клінічного досвіду, є ефективним засобом для запобігання періімплантиту.
